Блог вчителя української мови і літератури Дівухи Наталії Іванівни: Портфоліо дитячих робіт

Творчість моїх учнів

Есе «Сніжинки щастя»

Дивитися у вікно за падаючими сніжинками. Ввімкнути музику голосніше. Закутатися в домашній плед, укрившись ним від усього мирського, суєтного, що інколи так заважає бути просто щасливим. Заварити гарячий зелений чай. Зупинити ненадовго стрімкий плин буття. Задуматися над вічним: хто ми є в цьому світі, яке наше призначення? Побути наодинці з власними думками і мріями. Запалити вогонь у каміні й розчинитися у почуттях. Закружляти разом з мільйонами сніжинок в їх дивному танку. З подібною ліричністю і романтизмом танцюють лише вальс. Так, це вальс. Маленьке містечко і є нашим паркетом. Ми кружляємо, кружляємо, кружляємо, демонструючи такі дивовижні па, що не під силу навіть бувалим танцюристам. Благодать спадає на нас із самих небес. Хтось там зі щирою усмішкою споглядає за нами. А що на землі? На землі люди йдуть, низько схиливши голови, щоб, не дай Боже, сніжинка не впала просто в око, і, що ще гірше, не розтанула на наших довгих віях, старанно вкритих товстезним шаром туші. «Люди досі не зрозуміли, — сміються з нас там, нагорі, — що щастя в звичайних речах. Речах, які люди розучилися помічати». І тут — о диво! — хтось із численного натовпу підвів очі догори. Зупинись, благословенна мить! Доля секунди — і всі помалу наслідують прикладу: погляди здіймаються вгору, усмішки одна за одною з’являються на вустах. Всі наче кружляють у вальсі з дивовижними сніжинками, сніжинками, що повернули вогник у вічі мільйонам людей. Так, виявляється, ось яке ти, щастя! Щастя помічати прекрасне, щастя ловити момент, щоб просто його відчути, це дивне почуття. Оця мить і є саме життя! Життя, яке ми розучилися цінувати, відгородившись від світу товстою стіною власних амбіцій, закутавшись у важкий плед матеріального і ввімкнувши власний голос на повну гучність, — так, щоб не було чутно навіть крику ближнього про допомогу. А щастя — це мить. Мить нетривала і така солодка, за кількістю яких і вимірюється кожен прожитий день. Лише нещасні люди думають, що день вимірюється кількістю годин. Загляньте у вічі людині, в якої очі світяться, і спитайте, чим для неї вимірюється прожитий день. Відповідь очевидна і прогнозована: кількістю годин, хвилин, секунд, коли вона була щасливою… Впустимо щастя в наші душі?

Випускниця Кичата Анастасія

Студентка Києво-Могилянської академії

Живи Україно!

Тебе ще не народжену гнобили,
І травили український рід,
Але ми не впали духом
Ми піднялися з колін.

Україно, рідна ненько!
Ти одна у нас мати одна.
Ти чуєш, рідненька,
Як "Живи Україно" - кричить вся рідня?

Як кричать всі ліси, і тополі?
Як голосить нестримно Дніпро?
І лунає з усіх куточків:
"Живи Україно єдина, живи усім на добро"

Нехай ці нестерпні потвори,
Зникнуть з обличчя Землі
Бо їм не місце серед народу,
Їм завжди у пеклі потрібно горіть.

Нам треба всім дружньо триматись,
Аби знищити ганебних ворогів.
Нам треба іще трохи простояти,
Щоб стати знову вільними людьми.

Я вірю все минеться, й знову
Залунає по всій Землі.
На українській щирій мові:
"Україно вічно живи!"

Випускниця Каплун Альона

Мій Шевченко

Тарас Шевченко, геній українського народу, є однією з тих особистостей, що зробили український народ відомим. Він увійшов у світову літературу, зайнявши у ній почесне місце і довівши, що українці є не просто малоросами і заслуговують називатись нацією.

Інтелігент з народу Шевченко досяг неймовірного творчого злету. Його поезії вражають як гострим реалізмом, так і майстерністю слова та рими. У них він зображує страждання народу, його прагнення до волі, возвеличує людські моральні цінності. Всі думки його, вся любов його були присвячені людям, боротьбі за їх визволення і щастя. Для українців Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людей. Який ще народ мав чи має такого поета і водночас філософа і митця як Тарас?

Більш ніж півтора століття минуло з того моменту, як перестало битись благородне серце геніального Кобзаря. Але світлий образ його безсмертний, як і сам народ, що його породив. Золотими променями сонця засяяла свобода над Вкраїною, майорить над нею синьо-жовтий прапор, що засвідчує волю і самостійність. Поет знав, що буде так: вірив у нас.

Для мене Шевченко є, перш за все, людиною правди, яка веде нас. Доля народу його повсякчас турбувала, він завжди залишався з народом. Завжди залишався українцем, хоч так мало часу був на Україні, – у ньому жив український дух, чого, власне, зараз нам так бракує.

Мужицький син, кріпак, школяр Моринського дяка-п'яниці, самоук, професор графіки Петербурзької академії мистецтв, геніальний поет, революціонер-демократ, мислитель-бунтар, великий громадянин, інтелігент з душею вселюдського милосердя… І все це він – мій Шевченко.

Його називають пророком, так як багато з того, про що він писав у своїх творах збулося і вони не втратили своєї актуальності. Іноді навіть здається, що писав він більше не для своїх несвідомих сучасників, а для сьогодення; прагнув від чогось застерегти, щось порадити, направити на путь істинну правнуків своїх. Одним з таких пророчих творів є “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не Україні моє дружнєє посланіє”. У ньому він описує одвічну трагедію українського народу, сини якого забувають чиєго вони роду-племені діти, закликає “схаменутися” і говорить:

Немає на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра…

Всьому, що було, властиво повторюватися знов і знов. І сьогодні багато українців виїжджає за кордон в пошуках кращої долі та статку.

Зараз ми господарі в своїй країні, але між собою не завжди знаходимо згоди. І багато хто не єднає нашу державу, а розколює:

Доборолась Україна.

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Не чують. Сьогодні “братам” та “сестрам” простіше чубитися, поливати один одного брудом, лаяти і оббріхувати із високих трибун.

Є також у Шевченка рядки, які були, є і будуть у всі часи справедливі, бо поки живе людство живі і всі його вади. Наприклад, вірш “Не завидуй багатому”, у якому Кобзар закликає не заздрити нікому, бо ніхто не щасливий на землі, а заздрість – це один із найбільших людських недоліків:

Не завидуй же нікому.

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

Взагалі, Шевченка можна розуміти по-різному. До того ж, справжній Шевченко досі так і до кінця і не прочитаний. Цікаво спостерігати, як його, самоучку, не здатні повністю осягнути люди з науковими ступенями або двома вищими освітами. І чи зможе хтось?

Зараз навіть важко уявити, що було б з нашим народом, якби Бог не послав нам таку Велику Людину, думаю, що, можливо, української державності могло б нині і не бути – Він вдихнув у націю оптимізм.

Як би там не було, а це людина з великої літери. А таких людей ім’я не розтане у віках, бо це мій Шевченко.

Учень 9 класу Дівуха Олександр

Пейзажний етюд

Тарас Григорович Шевченко зростав серед прекрасної природи. Тому майже в кожному його творі ми зустрічаємося з чарівними описами природи. Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими, безрадісними. І лише мальовничі краєвиди природи рідного краю розвіювали смуток, і в серці з’являється радісна сила.

Всю Черкащину, яку тепер називають Шевченків край, малий Тарас сходив своїми босими ногами, скропив дрібними росами-сльозами.

Милувався Тарас чарівністю степу, різнобарвністю гаю, гомоном улюбленого Дніпра. І вже тоді в душі зароджувалася любов до природи, рідного краю, землі, мови.