2014 - рік Шевченка
Мета:поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т.
Шевченка, розвивати творчі здібності школярів, виховувати любов та повагу до
рідної мови, художнього слова.
Хід заходу
1.Слово
вчителя.
-Т.Г.Шевченко
прожив 47 років. Його життя нагадує нам спалах зірки, але зірки, що не згасає,
а розгорається. Дата народження і дата смерті стоять поряд, але між ними- роки
життя талановитої людини, що стала славою і гордістю українського народу.
Учениця.
-Щовесни, коли
тануть сніги
І на рясті просяє
веселка,
Повні сили й
живої снаги ,
Ми вшановуєм
пам'ять Шевченка!
Учитель.
-Сьогоднішня наша
зустріч – данина пам’яті великому поетові. І я пропоную провести її у формі
гри-конкурсу знавців творчості Шевченка.
( Оголошуються
умови конкурсу)
1 тур – отримавши картки з рядками поезій Шевченка, учні за 3
хвилини мають написати назви творів, з яких
ці рядки узято.
1.»Сидить собі в
старій ряднині…»(«І золотої, й дорогої…»)
2.»А хату раєм
називають…»(«Якби ви знали , паничі…»)
3.»Як понесе з
України…»(«Заповіт»)
4.»На панщині
пшеницю жала…»(«Сон»)
5.»В неволі
плачучи умру…»(«Мені однаково…»)
6.»Село неначе
погоріло…»(«І виріс я на чужині»)
7.»Оглянувся я на
хату…»(« Мені тринадцятий минало…»)
8.»Плугатарі з
плугами йдуть…»(«Садок вишневий коло хати»)
9.»Пишається над
водою червона калина…»(«Тече вода з-під явора…»)
10.»По діброві
вітер віє…»(«Тополя»)
(Журі підводить
підсумки, команди відпочивають, а уболівальники розповідають легенди, перекази,
вірші про Кобзаря. Бали за активність нараховуються командам ).
1.Кобзарем його
ми звемо,
Так від роду і до
роду
Кожний вірш свій
і поему
Він присвячував
народу.
Чисту матір і
дитину він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
поглядом він променистим.
2. Благословен
той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив
Тарас
Малими босими
ногами.
Земля, яку
скропив Тарас
Дрібними
росами-сльозами.
3.І ось настав
той день і час,
І розіллялась,
мов медами,
Земля, що освятив
Тарас
Своїми
муками-ділами.
Земля, що окропив
Тарас
Громовозвукими
словами.
4.Отче наш,
Тарасе всемогучий,
Що створив нас
генієм своїм,
На моїй землі, як
правда сущий
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став
широкоплечо
Над літами, що
упали в грузь,
Віку двадцять
першого предтечо,
Я на тебе одного
молюсь.
5. Уже достигли
полуниці,
Росу вечірню
трави п’ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі
шевченківські гудуть.
Нема співця, о
ні, він з нами,
Його пісні, його
любов!
Його це місяць
над садами
У сяйві тихому
зійшов.
І все, здається,
я клянуся,
Крізь сяйво
місяця бліде
До мене рідний,
добровусий
Тарас Григорович
іде…
6. Ти перед нами
стоїш, як світоч,
Ти перед нами
гориш і світиш,
Ти перед нами, ти серед нас,
Бо допалав ти ,
але не згас.
В грудях народу,
у кожній жилці,
В грудях народу,
у кожній гілці,
У кожній
хвильці т вого Дніпра,
Цвіте твій голос
і не вмира!
2 тур.
За три хвилини
написати, які події в житті Т.Г.Шевченка
відбулися у вказані роки:
1814 рік –
народився в с. Моринці.
1831р. –прибув до
Петербурга.
1838 – викуплений
з кріпацтва.
1840 – перша
редакція «Кобзаря».
1845 – написання
«Заповіту».
1847 – арешт.
1857 –
закінчується період заслання.
1861 – помер у
м.Петербурзі.
Підведення
підсумків другого туру.
Конкурс серед глядачів на кращого декламатора поезій
Шевченка.
«Мені тринадцятий
минало…»
«І золотої, й
дорогої…»
«На панщині
пшеницю жала…»
«Садок вишневий
коло хати…»
3 тур
«Конкурс реставраторів»
За 5 хвилин
відновити пропущені слова в наведених рядках.
«Садок вишневий
… , хрущі над вишнями гудуть»(коло хати)
«Малого сліду не
покину на нашій… (славній Україні)
«Як у Дніпра…
воду позичає(веселочка)
«Цвітуть сади,
біліють хати, а на горі…(стоять палати)
«Уже покликали …
, а я собі у бур’яні(до паю)
«Наша дума,… не
вмре, не загине(наша пісня)
«Нема на світі…,
немає другого…(України, Дніпра)
«Ну що б
,здавалося, слова, слова та голос-…(більш нічого)
«Біленькі хати
повалялись, стави … (бур’яном поросли)
3 тур. Прослухавши питання і обговоривши його, команда дає
відповідь. Право відповідати надається команді, капітан якої перший піднесе
руку.
1.Назвіть автора
повісті «Тарасові шляхи» (О.Іваненко)
2.За вказаними
цифрами назвіть вірш, який тут зашифровано:10, 1, 20, 19, 3, 12, 23.
(«Заповіт»).
3.Село, в якому
провів дитинство Шевченко (Кирилівка).
4.Майстер
живописних справ, у якого навчався і працював молодий Шевченко (Ширяєв).
5.Визначте
віршовий розмір поезії «Реве та стогне Дніпр широкий». (чотиристопний ямб).
6.Ім’я сестри, яка була для Шевченка другою матір’ю (Катерина).
7.Художник-земляк, з яким Шевченко зустрівся у Літньому
саду (Сошенко).
8.Великий
російський художник, наставник і друг Шевченка (Брюллов).
9.Дата
перепоховання Шевченка (22 травня 1861 рік).
10.Зараз ця гора
називається Тарасова. А яка її попередня назва? (Чернеча).
Учні:
1.Над широким
Дніпром у промінні блакить
І висока, і тиха
могила.
В тій могилі
співець незабутній лежить,
Що народу віддав
свої сили.
2.Що народу
віддав своє серце й пісні,
Свої мрії,
прозорі, досвітні.
А навколо лани
вдалині, вдалині,
Розлетілись, як
птиці блакитні.
3. Спи спокійно, поет! Образ сонячний твій
Ні зітерти ні
бурі, ні часу.
В українській сім’ї,
славній, вольній, новій
Ми тебе не
забудем , Тарасе !
4.Збулись твої
слова пророчі,
І час оновлення
настав
І темні
просвітились очі,
Вчорашній раб всесильним став !
5.Вперед , брати
! Все далі й далі,
Як тихий
надвечірній спів,
Нам сяє в радості
й печалі
Ясний Шевченків
«Заповіт» !.
(Звучить мелодія «Заповіту»)
Журі підводить
підсумки конкурсу знавців творчості Шевченка.
«Кольори Шевченкової долі»
Ведуча : Сьогодні ми
зібралися в цій залі, щоб вшанувати пам’ять
великого українського поета – Т. Г. Шевченка. Наше свято присвячене 200- річчю від дня народження Кобзаря. Трагічною була доля Шевченка. Та
його життя
було, наче зірка: яскраво запалало, але швидко згасло.
Т.Шевченко - гордий, свідомий українець, який жив без
хитрощів, лукавства, і за жодних випробувань долі, навіть найжорстокіших, не
зрікся любові до своєї убогої, але завжди такої рідної України.
Подивіться на портрет Т. Шевченка. І ви
обов’язково зустрінетесь з його сумними очима, в яких затаїлись невиплакані
сльози, біль і печаль. В історії назавжди
залишаються імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. До них належить і
ім'я великого українського поета Т.Г.Шевченка. Весь свій могутній талант він
присвятив служінню народові. "Історія мого життя - писав поет, - становить
частину історії моєї Батьківщини". Шевченко вийшов з народу, жив народом,
і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв'язаний.
Саме цій особистості і присвячене наше сьогоднішнє свято.
Пісня «Думи мої…»
Учень: (Запалює свічку.)
Свічку поставлю, свічку
поставлю
І перед образом, і перед тобою
І хоч у мріях народ свій
заставлю
Стати навколішки, поряд зі мною,
І помолитися за тебе. Кобзарю,
Щиро, — хоч раз би! — Як перед Богом
Все ж українці ми, а не хозари,
Гори, моя свічко, гори нам ще довго!
Учень: Хай палає свічка.Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Учень:
Справля Україна
великеє свято –
В цей день народився творець «Кобзаря».
Убралась Вітчизна у пишнії шати,
Лунають усюди слова пісняра.
Звучить мелодійна музика
Учень: Нехай вкраїнським дітям завжди
Сія Шевченкова зоря,
Схилімо голови в пошані
перед портретом
Кобзаря
Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і
рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
То була дивовижна зоря.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог послав Кобзаря.
Шевченко Тарас, наче сонце для нас. Прожив усього 47 років, із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на
засланні і лише 13 років був вільною людиною.
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Учень:
Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду.
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Учень:
Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим.
Всю
осяяв Україну
Поглядом він променистим.
Учень:
І тому в сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних,
Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш
сучасник.
Учень :
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Учень : Ти, Тарасе, сьогодні
Нас
зібрав докупи.
І
зійшлися у цій залі
Шевченка
онуки.
Ведуча: Рушник у житті українців- це чудовий оберіг від
лиха, горя- це символ благословення батька-матері. Вишитий
червоно-чорними, або світлими і темними нитками, він уособлює сумні і радісні
моменти людського життя.
Сьогодні ми будемо вишивати на цьому
білому рушникові життя і долю нашого великого поета Т.Г.Шевченка.
Ведучий : Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина
незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
Ведуча: Року 1814 9 березня темної ночі, перед світом, у селі
Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на
все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий
співець Тарас Шевченко. Хрестили новонародженого 9 березня. Хрещеним батьком
був Григорій Іванович Дяденко, житель моршинський. Ім’я підказали святі.
Грецьке ім’я Тарактикос перекладалося як «здатний на непокору,
бунтар»…
Учень:
В похилій хаті, край села
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя
Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Не на шовкових пелюшках,
Не у
величному палаці —
В
хатині бідній він родився
Серед неволі, тьми і праці.
Учень:
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась...
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась.
І бог почув
молитву ту,
І в руки хлопцеві вручив
Співецьку чародійну ліру.
Ведучий: Радість і смуток, біль у новій
оселі сповнювали груди. Син!… Яка радість!… Хай росте великий!… А виросте … і в
голові смуток погасив радість: панові ще один кріпак, ще один підневільний
страждалець.
За народним повір’ям, коли народжується дитина
Господь благословляє її в білий світ своєю рукою. Покладе на голову – мудра
буде, на руки – майстром на всі руки, на серце – доброю. І такою дитиною, якій
поклав Господь руку на серце, голову та руки, був Т. Шевченко.
Поява
кожної людини на Землі – завжди радість, де б вона не з’явилась:
у величному палаці, чи в бідній похилій
хатині. То прикріпимо до рушничка Червону стрічку
Ведуча: Пройшло кілька років. Тарасик підростав. Він був меткий,
непосидючий, цікавий і допитливий, босоногий, часто замурзаний, обірваний,
пустотливий, але розважливий, розумний і добрий.
·
(Виходить малий Тарас і
його мати)
Мати: Як гірко, як нестерпно
жаль,
Що долі нам нема з тоою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини
Нам вік доводиться робить,
Не розгинать своєї спини
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свище.
І так усюди – з краю в край
Лютує панство ненависне
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами змитій,
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Мої ви квіти нещасливі,
Коли бездольна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
·
(Тарас дивиться на хату)
Тарас: У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
(Дивиться на матір і обнімає її )
Тарас: Там матір добрую мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі);
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми
Мов мишенята
(Тарас і мати, плачучи, виходять)
Ведуча:
20 серпня 1823
року мати його ще молодою померла на 32-му році свого віку. На руках удівця
Григорія Шевченка залишилось п’ятеро сиріт: Микита
– 12 років, Тарас – 10 років, Ярина – 8 років, Марія – 4 роки, Йосип – 2 роки.
(Катерина уже була заміжньою). Батько одружується вдруге. Взяв з Моринець вдову
Оксану Терещенчиху з трьома дітьми. У родину свого другого чоловіка не принесла
вона кохання тихого, життя спокійного. Не замінила вона дітям рідної матері.
Років через 20 після цього Тарас напише: «Хто хоч здалеку бачив мачуху і
зведенят, той звичайно бачив пекло… Не було години, щоб меж зведенятами не було
сварки, бійки, сліз!»
Ведучий: Тепер у
життя малого Тарасика вплітаються чорні кольори печалі, журби за мамою, тяжка
напівсирітська доля. (прикріплюється чорна
стрічка)
Ведуча: До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив
неабияку пристрасть до малювання. Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що
захоче: бити, примушувати виконувати тяжку роботу, продавати, міняти на собак.
Звучить мелодія пісні "По діброві вітер
віє". На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.
Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в
село!
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не
чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...
Хлопчик: А вівці?
Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й
самі дорогу до двору знайдуть.
Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...
Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила.
Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як
навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко
защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і
посміхається...
Садок вишневий коло хати.
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть.
Співають ідучи дівчата.
А матері вечерять ждуть...
(Замовкає,
а через хвилину продовжує):
А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися
зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).
Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі
велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому
буде!
Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?
Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я
вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш,
перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому
бачить тієї дитини долю.
Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку
мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?
Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю
матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла.
Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує
щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це,
де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком
за барки: той за груди, а той за шию.
Тарас: А далі що?
Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася.
Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів
одніме... Казала, що. може, це якраз ти...
Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?!
Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по
місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А
в хаті злидні несказанні...
Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...
Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в
полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо
один, старезний і сивоусий.
Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці
хліба принесу!
(Тарас
вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає.
Учень: «Мені тринадцятий минало»
Ведуча: Додамо чорну стрічку на рушник Шевченкового життя.
Ведучий:Мене дуже вразив такий випадок. Мачуха мучила Тараса
по-всякому. Одного разу на постій у хату до Григорія Шевченка поставили солдата. В один із днів він закричав,
що в нього зникли гроші. «Украв
Тарас!» – гучно оголосила недобра Терещенчиха. Тарас божився і клявся – не
винний! Але жодні запевнення не допомагали. Втік. Заховався. Знайшли… Ярина
розповідала, що Тарасу зв’язали руки й ноги – катували різками. Дізнання
тривало три дні, доки знесилений хлопчина не «зізнався». Зажадали, щоб гроші
повернув. А де йому їх узяти? Знову били, потім кинули в темну комору. Свої
монети солдат одержав: заради цього продали святкову материну спідницю, яку
вона заповідала Катерині. А справжній злодій виявився пізніше. Це був син
мачухи Степанко, який украв гроші й заховався
у дуплі старої верби. Отакий був «гостинець» сироті Тарасу.
( прикріплює чорну
стрічку)
Ведуча:А мені запам’яталося таке: в 11-й рік свого народження
Тарас почув від мачухи: «Не жилець твій батько на цьому світі – помре скоро».
Заплакав хлопець і вибіг з хати. Як жити сироті? А батько, відчуваючи
наближення кінця, давав розпорядження щодо майбутнього свого нехитрого скарбу.
Тоді й почули люди від нього: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба
– він буде незвичайною людиною: з нього вийде або щось дуже гарне, або великий
ледар, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не
допоможе…»
21 березня 1825 року батько Тараса - Григорій Іванович
Шевченко помер. Але його пророчі слова щодо майбутнього сина справдилися. Доля
судилася Тарасові справді незвичайна.
Ведучий:Так, доля судилася Тарасові справді незвичайна, але
спочатку було сирітство. А символом його є чорна
стрічка на рушнику нашого поета.
(Тарас – підліток порається коло
хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив
лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Яринка: Здоров, Тарасе! На хвильку
забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас: (бере свитку)
О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька
моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться
до неї).
Яринка: Давай, я тобі ще й сорочку
виперу, зашию...
Тарас: Не треба я сам.
Яринка: Тарасику! А у тебе малюнки є? То
покажи.
Тарас: Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось
наша хата.
Яринка: Дуже схожа.. Невже це ти
сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас: Паперу не було. Дяк не дав... Ось
розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка: Коли ж це буде?
Тарас: Колись буде. Ось чекаю, коли дяк
повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс,
і почистив пензлі. Якби мені... малярем... я б нічого не хотів більше.
Яринка: То вчись у нього.
Тарас: А... Хіба йому голова болить за мене?
Тільки п’є та й норовить,
щоб різками одшмагати...
Яринка: І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та
хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас: А там що? (розводять руками).
·
Пісня “Зацвіла в долині”
Тарас: Катре! Де ти?
Катря: Я ось тут.
Мачуха: Ти може знов кудись
навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко
плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!
Тарас: Сестричко!
Катря: Що?
Тарас: Я побіжу трохи на потічок! Там такі
камінчики, як намальовані. І рибки
плескочуть. А в хаті темно чогось так зле.
Катря: Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то
сама подвір’я замету і принесу води.
Тарас: Тямиш сестричко, як мама жили, то в
нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі
голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?
Катря: Всюди є сирітки по світі мій дорогий хлопчику. Але ти не думай
про се, йди на потічок гратися.
Учень: Тяжко-важко в світів жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилитися, -
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, тяжко жити
І нема, де дітись.
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зі силою зустрінуться –
Немов недобачать.
Багатого губатого
Дівчина шанує;
Наді мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
Ведуча: Золотим сонячним
промінчиком у безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його
сусідки Оксани Коваленко. Перше, ясне
і чисте почуття дитячого кохання мало, безперечно, великий
вплив на дальший розвиток юнака. Дорогим ім’ям Оксана – він називав
героїнь своїх багатьох творів. Давайте прикріпимо на рушник червону стрічку.
Інсценізації 5, 6 класів
Ведучий: Після смерті батьків родичі
захотіли вивести сироту в люди. Ким тільки не був малий Тарас: і свинопасом, і
наймитом, і слугою дяка в школі, і учнем маляра, і кухарчуком, і козачком у
пана. Восени 1828 р. 15-річний Тарас разом з паном Енгельгардтом виїхав у
Вільно. Проти його прізвища було записано: «Годен для кімнатного живописця». У
1831 р. юний Тарас разом із панською сім’єю
переїздить до Петербурга. Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ.
(На рушнику прикріплюємо чорну стрічку)
Ведуча: Як жилося Тарасові у
Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час? Це були радісні роки:
зустріч у літньому саду з Сошенком,
знайомство з Глінкою, Брюловим, Жуковським, Григоровичем, Веніціановим викуп в 1838 році з кріпацтва, навчання в
Академії мистецтв, опіка самого Брюлова, поява у 1840
р. “Кобзаря”.
Сцена
із повісті Т. Шевченка "Художник".
На
сцені декорація - збільшена фотографія Літнього саду у Петербурзі. На
перевернутому догори дном відрі сидить хлопчик років п'ятнадцяти (Шевченко) в
халаті, на якому сліди від олійної фарби, хлопець дивиться вглиб сцени і малює.
Сошенко (підходячи ближче). А
що це ти, молодий чоловіче, тут робиш?
Шевченко (зніяковіло ховаючи за пазуху папірець). Нічого
недозволеного. Іду на роботу і по дорозі в Літній сад зайшов (через паузу). Я малював.
Сошенко (лагідно). Покажи, що ти малював.
Шевченко (несміливо подає папір, виймаючи його з-за пазухи).
Тільки де смійтеся.
Сошенко.Чому
ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?
Шевченко.
Щонеділі. А якщо близько працюємо, то і в будень заходжу.
Сошенко.
Ти вчишся малярній справі?
Шевченко.
І живопису.
Сошенко.
В кого ж ти знаходишся в науці?
Шевченко.
У кімнатного живописця Ширяєва. Чули, може, про такого (збирається йти)!
Сошенко.
Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?
Шевченко.
Хазяїн прийде, перепаде мені.
Сошенко.
Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?
Шевченко (стрепенувся). Із Звенигородщини. Чули про таку? З
Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.
Сошенко. А
я з Корсуня, земляче. Значить, сусіди? Зайди до мене Б неділю за цією адресою.
Та прихопи з собою які-небудь свої малюнки. Поговоримо.
Ведучий: Тож доповнимо вишивку червоною стрічкою. У перший “Кобзар”
Шевченка увійшло вісім поетичних творів.
Але незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета
про Україну “стають на папері сумними рядами”.
Звучить пісня “Думи мої, думи мої”
Ведуча: Життя на чужині гнітило
поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав Україну.
І що ж він бачить на рідній землі?
Учень: Звучить
вірш “І виріс я на чужині”.
І знову чорна стрічка на рушник.
Ведучий:
Друга поїздка в Україну відбулася 1845р. Закінчивши Академію мистецтв, Тарас
повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській тимчасовій
комісії з упорядкування старовинних актів. У цей надзвичайно плідний для
творчості, просто таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори Шевченка “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим”,
“Невільник”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Холодний яр”, “Три літа”.
Ведуча:
Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив
нестерпні муки свого поневоленого народу, бідну сирітську долю.
Ведучий: у
1847 році Шевченка заслано в солдати в Оренбурзький корпус. Почалася довга
розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона
писати і малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба... Але
поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки “Караюсь,
мучусь, але не каюсь”. Він пише , незважаючи на “височайшу” заборону. Але йому
нестерпно тяжко.
Ведуча: І
щоб загасити тугу, поет думками лине на Україну. Сум, тривога, туга гнітять
душу поета.
Звучить
пісня “Зоре моя вечірняя”
Кладуться
чорна стрічка на
рушник.
Ведучий:
Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна
й незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона – в кожному
рядку його поезії.
Ведуча: Співець-патріот, мученик, загнанець мріє
ще повернутися на кохану Україну, подивитись на її зелені лани, вилити там своє
горе:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну...
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими,
І темними лугами!
Ведучий: Але не судилося
Шевченкові побачити свій рідний край вільним. За десять днів до смерті він
написав останні рядки:
Чи не покинуть нам, небого.
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться рихтувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога
Почимчикуєм спочивать...
Ведуча: Смерть Шевченка була тяжкою втратою для
України. 12 березня 1861 року відбувся похорон поета в Петербурзі на
Смоленському кладовищі.
Звучить пісня “Лелеченьки”
(кладуться квіти на рушник)
Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в
1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав.
Учень "Заповіт".
Ведучий. І друзі виконали заповіт поета.
Свічка
його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сім'ї, хатину над Дніпром
залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець. У
німій, холодній майстерні-келії, в будинку Академії мистецтв він пішов із
життя. Було це 10 березня 1861 р. Але лишилися його заповіти-мрії тобі, нам,
українському народові.
Ведуча: Закінчилося життя
нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх
серцях земляки поета в Україні та за її межами. Тож позначимо на рушникові червоним кольором всенародну любов і
вдячність Тарасу.
Ведучий: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну
велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко
звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося
серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо
виконати поетові заповіти:
Інсценізації учнів 7, 8, 9, 10-11 класів
Учень : Не
одцурайсь, мій сину,
Мови.
У тебе іншої нема.
Ти
плоть і дух – одне-єдине
Зі
словом батьківським – Людина,
Без
нього – просто плоть німа.
Без
мови в світі нас – нема!
Учень :
Схаменіться,…Подивіться на рай тихий,
На
свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся,
братайтеся!
В
своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Учень : Учітесь,
читайте,
І
чужому научайтесь,
Й
свого не цурайтесь,
Бо
хто матір забуває, Того Бог карає,
Того
діти цураються,
В хату не пускають.
Учень :
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Учень :
Спи спокійно, поете! Україна твоя
Вже розправила крила орлині.
Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях
Учень :
На засланні в чужій самотині.
Уклін тобі. Тарасе,
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б’ється
Те серденько дитяче.
Учень :
За тебе вічно б’ється,
За твої заповіти,
Чого батьки не зможуть –
Те сповнять їхні діти.
Учень: Вірш «Посвята Т. Шевченку»
Ведуча:
Про Кобзаря говорили й говорять усі.
Найвлучніше висловив свої почуття Юрій
Рибчинський.
Учень :
В дні перемог і
в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу
думки свої сумні.
Учень :
Іду крізь свята і крізь будні.
Крізь глум юрби і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.
Учень :
Я не
один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі.
Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.
Учень :
І доки
в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас!
Ведучий: Ось і закінчується наше свято. Ми вдячні вам за те, що розділили з нами
радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.
Дай вам, Боже,
дай із неба,
Дай, чого вам більше треба, -
Дай вам миру і спокою
Під могутньою рукою…
Ведуча: Зичимо
вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших
серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня і слово Кобзаря.
Звучить “Пісня про Україну”.
Немає коментарів:
Дописати коментар